ЖАР-ПТИ́ЦЯ, і, ж., нар.-поет. Казковий птах із сліпуче виблискуючим золотавим, мов жар, пір’ям. Пригадав [Микола] той дивний сон, що колись снився йому.., ту дивну жар-птицю, що ніби співала Нимидориним голосом (Н.-Лев., II, 1956, 257); Жар-птиця легко гойдалася на гілці, розпустивши віялом свій вогненний хвіст (Донч., IV, 1957, 204); * Образно. А скоро на півдні.. Підніметься сяйво Нової жар-птиці, Нової будови — Каховської ГЕС (С. Ол., Вибр., 1959, 26); * У порівн. Сонце підбилось над обрій і палало на небосхилі, мов тисячопера жар-птиця (Дмит., Наречена, 1959, 158).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 511.

Жар-Пти́ця — у народній твор­чості — казковий птах сонячного царства із сліпучо золотавим, мов жар, пір’ям (тому птаха називають ще золотою птицею); одного його пера досить, щоб освітити ввесь казковий сад; чародій краде Жар-Птицю, але не вбиває її, бо не можна вбити сили природи, що постійно відроджується; Жар-Птиця встигає знести яйце, і саме сонце постає яйцем, що його по­клала Жар-Птиця; символ щастя, чогось величного, ідеального; ча­рівне перо Жар-Птиці завжди приносить удачу, щасливу долю, кохання.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 217.