ЖАРТІВНИ́К, а́, ч. Той, хто любить жартувати (у 1 знач.); жартун. [Горлов:] Жартівник же ти. Який був у молодості, такий і залишився (Корн., II, 1955, 18); Всі засміялися, а старий залізничник здивовано глянув на жартівника (Томч., Готель.., 1960, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 512.