ЖАРО́ВНЯ, і, ж.

1. Металева, перев. невелика посудина для розжареного вугілля, що використовується замість печі. Їсти готують [бідняки Капрі] на вулиці, в жаровнях (Коцюб., III, 1956, 354); Дві жаровні, повні червоного жару, стояли посередині для курців (Тулуб, Людолови, І, 1957, 368); * У порівн. — Дивись, Карпе, он як річка горить, мов жаровня (Мирний, І, 1954, 257).

2. Металевий лист із загнутими краями, на якому печуть або підсушують що-небудь. Поставила [Улянка] гарбуз варитись, а насіння — на жаровню у духовку (Донч., IV, 1957, 67); Жаровню склепали з шматків жерсті… (Ле, Клен. лист, 1960, 161).

3. Металева лопатка із загнутими двома краями, признач. для вибирання жару. Я враз побачив там на якійсь жаровні силу недопалків од свічок (Мик., Кадильниця, 1959, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 510.