ЖА́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до жа́рити 1. Поївши добре вареників та карасів, у сметані жарених, ..вишнівкою на дорогу запили [пан хорунженко з панотцем] (Кв.-Осн., II, 1956, 195).
2. прикм. Приготовлений для їжі жаренням. Чого там не було: вареники, мнишки, жарений дрохвич, смажені в сметані карасі (Стор., І, 1957,184); // у знач. ім. жа́рене, ного, с. Страва, приготовлена жаренням. — Бач, понаходили… Треба хоч жареного їм поставити (Мирний, III, 1954, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 509.