ЖАРА́, и́, ж.
1. Гаряча літня пора; спека. Надворі стояла жара (Фр., VII, 1951, 96); І от у Петрівку, саме в спеку, в жару візьми та й занедужай (Мирний, І, 1954, 300); // Висока температура повітря в приміщенні, печі і т. ін. У хаті душно та гаряче; порозвішувані по стінах білих рябопері птиці, здається, сказилися від цієї духоти та жари (Вовчок, І, 1955, 297).
2. діал. Жар (у 3 знач.). Довгі безсонні ночі нищили його тіло, жара палила його нутро, засихала на устах (Кобр., Вибр., 1954, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 509.