ЖАНР, у, ч.

1. Вид творів у галузі якого-небудь мистецтва, який характеризується певними сюжетними та стилістичними ознаками. Творчість Шевченка дивує широтою діапазону, багатством жанрів і форм (Корн., Разом із життям, 1950, 17); Обговорювати питання симфонічної музики не можна без звернення до конкретних зразків, до музичної практики, щоб предметно оцінити стан і розвиток цього своєрідного колоритного жанру (Мист., 1, 1959, 27); Велику виховну роль відіграли наші фільми усіх жанрів у роки Великої Вітчизняної війни (Рад. Укр., 27.VІІІ 1959, 3).

2. Живопис на побутові теми; картина побутового сюжету. Головна позитивна якість побутового жанру передвижників полягає в тому, що типові життєві образи, живі люди діють, живуть у типових обставинах, у певному соціальному середовищі (Мист., 2, 1956, 20); В ньому [вірші М. Рильського «Зграя веселиків»] чимало того, що в малярстві називається «жанром»: описи рибальства, з усього видно, не дуже здобутливого (Не ілюстрація… 1967, 114).

3. Спосіб що-небудь робити; сукупність прийомів; стиль, манера. — Ви людина епічна, так би мовити, і лірика вам не личить. Це не ваш жанр… (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 430).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 508.