ЖАЛІ́ТИСЯ, і́юся, і́єшся, недок.
1. Висловлювати невдоволення ким-, чим-небудь; скаржитися. Коля спотикався по дорозі й плакав, жаліючись, що болять ноги й хочеться спати (Вас., І, 1959, 214); Лікар водив пальцями по всій черевній поверхні.., шукав бодай якихось ознак апендициту, на який жалівся хворий (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 9); * Образно. Голодний пес меланхолічно жаліється на життя (Ю. Янов., І, 1958, 134).
2. Висловлювати або подавати жалобу; скаржитися кому-небудь на когось. — Піп побіг жалітися інспекторові та свому начальству (Коцюб., І, 1955, 307); —От же мені жалілись на вас і раділи, що я [становий] заступив на ваше місце: «Зразу, — кажуть, — полегкість стала» (Україна.., І, 1960, 15); // розм. Наговорювати кому-небудь на когось. — І що то воно за мати, коли йде на сина жалітися? (Мирний, II, 1954, 162); * Образно. Тільки сполохана річка.. мелодійним хлюпанням жалілась жовтому пісочкові на докучливих гостей.. (Коцюб., І, 1955, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 504.