ЖА́ЛУВАННЯ¹ , я, с., розм. Дія за знач. жа́лувати

1. Вона чула від тітки здебільшого саме бурчання та гримання і мало, дуже мало коли зазнавала жалування (Гр., Без хліба, 1958, 151).

ЖА́ЛУВАННЯ², я, с. 1. заст. Заробітна плата. Він має вже перший чин і дістає щомісяця по тридцять карбованців жалування (Н.-Лев., IV, 1956, 328); — За що їм тільки жалування платять? (Ю. Янов., І, 1958, 272).

2. іст. Подарунок, винагорода за послуги. Ляпунов звернувся також із закликом до козаків і холопів, обіцяючи козакам «жалування», а холопам — свободу (Іст. СРСР, І, 1956, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 506.

Жа́лування, ня, с.

1) Сожалѣніе, соболѣзнованіе. Питання та жалування було доволі в дому, а ще більш вбожества та суму. МВ. ІІІ. 107.

2) Заботливость, выраженіе любви.

3) (Съ великорусок.). Жалованье. Царь йому жалування дав. Рудч. Ск. II. 185.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 473.