ЖА́ЛУВАНИЙ, а, е, іст. Дієпр. пас. мин. ч. до жа́лувати 4. Брюллов демонстративно не носив жалувані йому нагороди (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 134); Зліва першим двірський Андрій сидів, князем жалуваний за доблесть на Ярославському бойовищі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 527).

Жа́лувана гра́мота, іст. — акт про надання яких-небудь пільг, переваг, земельних наділів і т. ін. За царською жалуваною грамотою брат гетьмана Данило Виговський одержав місто Прилуки (Іст. УРСР, І, 1953, 277); Він жалуваною грамотою загарбав біля Бугу займанщину (Стельмах, Хліб.., 1959, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 506.