ЖА́ДІ́БНИЙ, а, е.
1. чого, до чого. Який дуже бажає чогось, прагне до чого-небудь; охочий до чогось. Тут же.. снувалася рухома юрба люду, жадібна втіхи, гомону, чаду (Л. Укр., III, 1952, 608); Всім серцем полюбила [Світлана] школу, полюбила малечу — їм, таким жадібним до знань хлопчикам та дівчаткам, хотіла присвятити своє життя (Гончар, Таврія.., 1957, 385); * Образно. Поміж них [сосен] і вічнозелені південні породи дерев — з твердим, наче масним листом, жадібним до сонця й тепла (Смолич, V, 1959, 563); // Який виражає ці бажання і прагнення. Вона.. дивилась на мене палко, розширеними очима, затримувала дух, ловлячи кожне слово роману з жадібною цікавістю (Л. Укр., III, 1952, 617); Жадібними очима дивиться Юлдаш на цю стареньку одноствольну рушничку (Донч., І, 1956, 119); // Який не наїдається; ненаситний. * Образно. І ллється електричний струм. Жадібні живлячи машини (Рильський, І, 1956, 182).
2. Який пристрасно прагне до збагачення, наживи; корисливий. — Я рідко бачив людину менше жадібну до грошей, ніж ви (Л. Укр., III, 1952, 699); Припоручати їх [ключі] комусь із своїх родичок не хотіла — завидющі всі вони, жадібні, тільки й думають, як би щось привласнити (Скл., Святослав, 1959, 102).
3. рідко. Який дуже хоче пити; спраглий. Швидко [водонос] жадібному люду воду холодну, солодку, з важкої баклажки вділяє (Л. Укр., І, 1951, 307); * Образно. Сніг скупо сіявся цієї зими на жадібні лани (Коп., Лейтенанти, 1947, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 501.