ЖА́ДНИЙ¹, а, е, рідко. Те саме, що жа́ді́бний. Те, що лишилося ще в мені, жадне лише спокою, гармонії і поезії (Коб., III, 1956, 9); — Жадний до книжок чоловік, — вирішив Сахно, ще не знаючи, як поставитися до цього (Собко, Біле полум’я, 1952, 179); Ні, не плаче [Ярема]: змія люта, Жадна випиває Його сльози, давить душу, Серце роздирає (Шевч., І, 1951, 117); * Образно. Виприсне вигук: «Гей, сірі!» Та жадні простори зразу ж і ковтали його (Головко, І, 1957, 58).

ЖА́ДНИЙ² див. жо́дний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 502.

Жа́дний I , а, е.

1) Каждый, всякій. Та ми тут жадне літо літуємо. Лубен. у. Жадній свашці по ковбасці. Ном. № Звенигород був колись козачий город: од жадного двора козак виходив. ЗОЮР. І. 105.

2) При отрицательныхъ выраженіяхъ: Никакой. Жадна пташка без товариша не пробуває. Ном. № 8859. Ласкаве телятко дві матки ссе, а лихе жадної. Ном. № 3302. Пані не має жадного права на нас. МВ. ІІ. 46. Жа́дним спо́собом, по́битом, жа́дною мі́рою. Никакимъ образомъ, отнюдь не, никакъ. Не можна було жадним побитом протиснутись. К. ЧР. 337. Ні жадним способом не можно. Рудч. Ск. І. 78. Жадною мірою не вдержиш їх. К. ЧР. 84.