ЖАГУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який дуже хоче пити; спраглий. * Образно. О, як пили поля жагучі Вологу свіжу і живу! (Рильський, І, 1956, 324).

2. Який має високу температуру, сильно нагрітий; гарячий (у 1 знач.). Я стояв мовчазний коло печі, гартував жагучу білу сталь (Рудь, Дон. зорі, 1958, 37); //Те саме, що жарки́й 1. Я так люблю жагуче літо і даль і зоряну блакить (Сос., Зел. світ, 1949, 10).

3. Який виражає велике почуття; пристрасний. Повсталому трудовому народові імпонувало не тільки пристрасне поетичне слово Кобзаря, пройняте жагучою ненавистю до гнобителів, насичене палкими закликами до боротьби за свободу, а й особиста доля поета (Рад. літ-во, 2, 1964, 41); Це дідусь, напевне, своїми розповідями заронив в її серце таку жагучу цікавість (Хижняк, Тамара, 1959, 16); * Образно. Я горе народів в жагучі рядки переллю, Щоб слово звучало, як присуд війні й палію (Забашта, Вибр., 1958,108); // Пройнятий великим почуттям любові; який виражає велике почуття любові; пристрасний, палкий. Найніжніша любов і сумніви блукали по ньому [обличчі], світилися в темних жагучих очах (Ільч., Серце жде, 1939, 232); Так, ти палка й жагуча в почуттях, Холодна ти у роздумах тривожних (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 134); * Образно. У тумані вранішнім зливались Голоси жагучих солов’їв (Рильський, І, 1946, 184).

4. Який важко витримати; нестерпний. Жагучий біль все дужче стискав їй серце (Шиян, Гроза.., 1956, 619); Бжеський почервонів: навіть на самоті не міг він згадувати цього ганебного випадку без жагучого сорому (Тулуб, Людолови, І, 1957, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 501.