ЖАБУРИ́ННЯ, я, с.

1. (Conferva L.). Водорості, що ростуть у стоячих водах і мають вигляд зелених ниток. Зелене жабуриння вкрило чисте дно (Мирний, IV, 1955, 316); Очерети шумлять, шелестить осока, в ставу — жабуриння та ряска (Мик., II, 1957, 18).

2. діал. Слизька маса, що утворюється на поверхні стоячої води. * Образно. Парламентське жабуриння загойдалося, готуючись поглинути сміливця (Кач., II, 1958, 307).

3. діал. Внутрішність дині, гарбуза.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 500.