ЕФІ́Р, у, ч.

1. У грецькій міфології — найвищий шар чистого й прозорого повітря, в якому нібито жили боги. Наші тілечко з ефіру, Наші крильця з вітерків; Відкіля ми прилетіли — Ми не знаєм од віків (Щог., Поезії, 1958, 310)

2. Далека височінь, безповітряний простір.

3. Повітряний простір, у якому поширюються радіохвилі. Радист передав в ефір позивні (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 233).

4. хім. Органічна сполука, що утворюється шляхом відщеплення води від спирту або фенолу і становить безбарвну летку рідину з характерним різким запахом; використовується в медицині, парфюмерії, техніці. Як розчинник, крім води, використовуються часто спирт, ефір, скипидар (Цікава хімія, 1954, 122); Коли почали переливати хворому кров, я відчув, що більше не витримаю ні запаху ефіру, ні задухи, ..і хутко вийшов до вікна в коридорі (Панч, В дорозі, 1959, 210).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 493.