ЕТА́ПНИК, а, ч. Людина, яку переправляють куди-небудь етапом. Вартові солдати хвилювались, підганяли етапників, збивали їх у тісну юрбу, лаялись (Донч., III, 1956, 41); * У порівн. В один край від бочок і в другий.. бовваніли люди гуртками по межівнику, мов херсонські етапники на спочинку (Гончар, Таврія.., 1957, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 490.