ЕТ, виг.

1. Уживається при вираженні розчарування, недовір’я, безнадійності. — Люди сподіваються… — Ет! Сподіванки людські!.. (Вовчок, І, 1955,147); [Аквіла:] Ет, хоч куди подайся — вмерти треба, як не тепер, то згодом (Л. Укр., II, 1951, 486); — Ет, і не питайте, — безнадійно трусонув [Мирон] пальцями лівої руки і звісив голову під вагою чотирьох насторожених очей (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 44).

2. Уживається при вираженні незадоволення, презирства, заперечення. Перевів очі [Карпо Петрович] од цяцьки на жінку і презирливо плямкнув губами. — Ет, чортзна-що… (Коцюб., II, 1955, 371); — Ет, яка там дитина? Ніякої дитини нема, — рішив одразу Череватий (Григ., Вибр., 1959, 37).

3. Уживається при вираженні докору, досади. — А люд єрусалимський розійшовся одурений і гнівний по домівках. Ет, аж досада здумати, для кого занапастив я все своє життя! (Л. Укр., III, 1952, 137).

4. Уживається при вираженні байдужого ставлення до кого-, чого-небудь. Він зовсім не жалував тих грошей, що складав з зими ще собі на свиту. Ет, чи то конче потрібна йому нова свита! Старої ще не зносив гаразд (Коцюб., І, 1955, 54).

5. Уживається при вираженні рішучості. — Ет, дай спокій, старий! — розсердилася Мартоха, — аж не хочеться слухати! (Л. Укр., III, 1952, 668).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 489.

Ет меж.

1) = Ат! Посидьте, каже чоловік, у мене на лаві, поки я хоч з жінкою та з дітьми попрощаюсь. — Ет, ще вигадав прощаться! Ходім! Рудч. Ск. ІІ. 23.

2) Вѣдь, вотъ. Ет вісім докапав літ, як часто, часто цілі ночі без сну мої морились очі. Мкр. Г. 58. Ет тямиш же, як я і ти, що тут стежки і всі дороги черкеські обняли залоги. Мкр. Г. 25.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 464.