ЕСТАФЕ́ТА, и, ж.

1. заст. Гінці, звичайно вершники, які, змінюючи один одного, передають термінове повідомлення. Я ще пам’ятаю залишки кріпацтва, лойові свічки, ..тарантаси, дормези, естафети, рушниці-кремнівки (Моє життя в мист., 1955, 7);//Термінове повідомлення, доставлене таким способом. Саме перед роковинами смерті сина гонець привіз з Прилук Галаганові естафету (Бурл., О. Вересай, 1959, 205).

2. Вид командних змагань з бігу, плавання і т. ін., у якому члени команди передають на визначених етапах з рук в руки паличку, поки останній не доставить її до фінішу. В естафеті 4x500 м на байдарках-одиночках команда УРСР.. вийшла на 2-е місце (Спорт.., 1958, 64); // Спеціальний предмет, який передають один одному учасники таких змагань. * Образно. Мільйони радянських патріотів з честю пронесли крізь десятиріччя естафету безприкладного служіння Батьківщині (Ком. Укр., 2, 1962, 30); *У порівн. Отак, мов естафета, передається добра вість від колективу до колективу, від одного новатора до іншого (Рад. Укр., 15.VІ 1959, 2).

◊ Прийня́ти (перейма́ти) естафе́ту чого — продовжити чиї-небудь традиції, починання. Письменник повинен бути гідним своїх великих попередників, з рук яких він прийняв естафету боротьби за людину, людину нової епохи (Смолич, VI, 1959, 133); Від таких майстрів, як Ф. Юхименко та Я. Халабудний, перейняли естафету творчості різьбярі молодшого покоління (Знання.., 1, 1968, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 488.