ЕСТАКА́ДА, и, ж. Споруда у вигляді моста для підняття вверх шляхів сполучення, для переходу чи переїзду через залізниці, для завантаження та вивантаження чого-небудь і т. ін. Понад вулицями і нижчими будинками побудовані естакади, по яких мчать раз у раз поїзди (Л. Укр., V, 1956, 253); Покружлявши по гавані, вона [канонерка] об’якорилася, не пришвартовуючись до естакади (Ю. Янов., II, 1958, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 488.