ЕПІТА́ФІЯ, ї, ж., книжн. Намогильний напис, перев. у віршованій формі. В шліфовані плити лункої підлоги Він сам вкарбувати звелів Рядки епітафії, повні тривоги За прах невельможних мерців (Бажан, Роки, 1957, 199); // Літературний твір, написаний у зв’язку із смертю чи втратою кого-небудь. Скласти епітафію.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 484.