ЕПІЛЕ́ПТИК, а, ч. Людина, яка хворіє на епілепсію. Дядьки.., впіймавши Боровця на гарячому, накинули йому мішок на голову і спересердя так відлупцювали, що відтоді він став епілептиком (Мельн., Поріддя.., 1959, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 484.