ЕПІКУРЕ́ЄЦЬ, йця, ч.

1. Послідовник епікуреїзму (у 1 знач.).

2. перен., книжн, Людина, що над усе ставить особисте задоволення і насолоду життям.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 483.