ЕНГАРМОНІ́ЗМ, у, ч., муз. Прирівнювання і ототожнювання звуків однакових за висотою, але різних за назвою і графічним зображенням. Складні гармонічні утворення, енгармонізм акордів, строго витримане чотириголосся, малорухомий у багатьох місцях бас — все це типові риси професіонального хорового мистецтва (Нар. тв. та етн., 2, 1968, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 479.