ЕКЗОТИ́ЧНИЙ, а, е, книжн.

1. Незвичайний, дивовижний, надто мальовничий для даної місцевості, даного середовища, не властивий їм. — Ми їх витягали на сонце, тих яскравих, розмальованих рибок, більше подібних до екзотичних квітів, аніж до риб (Коцюб., II, 1955, 300); Мудрі індики й екзотичні цесарки зацікавлено дивились на Адама Адамовича (Донч., VI, 1957, 532); Нудатов вперше потрапив у таку екзотичну обстановку і захоплювався тут усім (Тулуб, В степу.., 1964, 301).

Екзоти́чна краї́на; Екзоти́чний край — країна з незвичайним для інших народів характером культури, своєрідною природою. Довгий час на Заході Україну уявляли якимось екзотичним краєм (Гончар, І, 1954, 454).

2. перен. Який вражає своєю дивовижністю, химерністю; який належить до чужої, незвичної культури і т. ін. Деякі з тих [епохи стародавнього Єгипту] пісень, попри екзотичні подробиці, в цілому промовляють чимсь.. близьким, знайомим (Л. Укр., IV, 1954, 273); Професіональні акордеоністи і баяністи мають виконати екзотичний танець Бейнона (Мист., 1, 1959, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 457.