ЕКВА́ТОР, а, ч., геогр. Уявна лінія, що проходить навколо земної кулі на рівній віддалі від обох полюсів і ділить її на Північну та Південну півкулі. По обидві сторони від екватора, між азіатським і австралійським материками, розкинулася найбільша в світі острівна країна Індонезія (Наука.., 7, 1958, 51); За нами давно вже лишився Північний тропік, а десь перед полуднем капітан корабля сповістив по радіо, що ми перетинаємо екватор (Дмит., Там де сяє.., 1957, 41).

∆ Магні́тний еква́тор, фіз. — уявна замкнена лінія на земній поверхні, що сполучає точки, в яких вертикальна складова напруженості магнітного поля Землі і магнітне нахилення дорівнюють нулю. Ізокліни, де магнітна стрілка [компаса] лежить горизонтально, або нахилення її дорівнює 0°, мають назву магнітного екватора (Курс заг. геол., 1947, 23); Небе́сний еква́тор, астр. — велике коло небесної сфери, що являє переріз сфери площиною, перпендикулярною до осі світу. Площина, що перпендикулярна до осі світу і проходить через центр небесної сфери, називається площиною небесного екватора, а лінія перетину її з небесною сферою — небесним екватором (Астр., 1956, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 455.