Е́КАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. е́кати і звуки, утворювані цією дією. Спочатку більш-менш бадьоро вичитує Хома, потім збивається, застрягає, витягує з себе такі, як і сам, довгі «екання» і, червоніючи, невдоволено махає рукою (Стельмах, І, 1962, 511); Кожному відомо, що вставних слів буде куди більше, коли самому неясна думка, яку хочеш висловити. Тут з’являються вже не тільки «проміжні» слова, а й «екання» та «мекання» (Наука.., 10, 1969, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 680.