ДІЄЗДА́ТНИЙ, а, е. 1. Здатний до дії, діяльності. На відміну від Європи кінця XVIII і першої половини XIX століття саме Росія дала приклад країни, в якій стара організація [РСДРП] довела свою життєвість і свою дієздатність (Ленін, 19, 1950, 353); Творчий колектив сильніший, дієздатніший за окремого творчого працівника (Довж., III, 1960, 250).

2. юр. Який має громадянську і юридичну повноправність; юридично зрілий, самостійний, незалежний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 300.