ДІ́ЮЧИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. теп. ч. до ді́яти 1, 3-5. Художній смак думаючих, діючих, працюючих людей вводить глибину думки, рівень узагальнень життєвих явищ в критерій художності і відмовляє бездумним, описовим речам у праві називатися художніми (Талант.., 1958, 41); На поверхні земної кулі налічується багато вулканів. Серед них більше 500 діючих, тобто таких, які час від часу вивергаються (Фіз. геогр., 5, 1956, 101); Творчий досвід В. Мироненка показує, що індустріальний пейзаж також може набрати глибокого актуального змісту і стати діючим виховним засобом (Мист., 6, 1955, 18); В той же день поштовим переказом батько надіслав Олександрові в діючу армію сто карбованців (Шиян, Гроза… 1956, 102).

2. у знач. прикм. Здатний активно діяти, впливати на кого-, що-небудь. А «Кобзар» Шевченка, який в один мент після виходу його в світ за свою силу діючу буквально був розхватаний, мільйонами рук притулений до серця, пішов і далі діяти між люди (Тич., Магістралями життя, 1941, 109); Як добре, що на цей час, коли почалися вирішальні битви за долю світу, він [Андрій] встиг вирости і стати діючою силою в цій боротьбі (Гур., Новели, 1951, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 310.