ДІТЛАХИ́, і́в, мн. (рідко одн. дітла́х, а́, ч.), розм. Те саме, що ді́ти1 1, 2 і дити́на 1, 2. Я вклоняюсь дітлахам, що на зорці 3 букварями до школи ідуть (Нагн., Вибр., 1957, 265); І скільки років жив [Забейко], наче в летаргії, аж раптом цей дітлах дивно й боляче розбудив його (Вільде, Винен.., 1959, 59); Смерть щоночі залітала до бідної матері за двома її дітлахами (Рад. літ-во, 2, 1957, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 310.