ДІТКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., діал. Однокр. до дотика́ти. Панотець діткнув найтяжчого питання, і Іван довго вагувався, чи говорити панотцеві по правді, чи ні? (Фр., І, 1955, 165); [Анна:] Ослона тая, що мені постачив серпанок жалібний, тонка занадто, щоб люди не могли мене діткнути колючим осудом, хоч і невинну (Л. Укр., III, 1952, 406); Зі всіх втрат на світі ніщо не може так діткнути, як втрата дорогої особи (Кобр., Вибр., 1954, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 310.