ДІМО́К, мка́, ч. Зменш. до дім 1, 2. Дімки потягли й долинами, й по узгір’ях, — все хрещений люд живе за містом (Свидн., Люборацькі, 1955, 51); Все саме село страх сподобалось мені — в садках, над струмком, із похиленими халупками перших осадчих, утікачів од панщини, з заможнішими дімками нащадків (Коцюб., І, 1955, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 307.