ДІЛОВИ́ТИЙ, а, е. Працьовитий і знаючий; // Зайнятий справами; заклопотаний. Прокіп підходив спокійний і діловитий, як завжди (Коцюб., II, 1955, 141); Межею йшла жінка задумлива й діловита (Ю. Янов., V, 1959, 142); // Який виражає зайнятість, заклопотаність. Туркотіння їхнє [голубине].. зробилось поважним, діловитим, наче якісь дуже серйозні люди збираються на важливу нараду (Донч., І, 1956, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 305.