ДІДІ́ВСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до дід 1, 2; // Належний дідові. Була ж і нивка, одна і друга, ще дідівська, а третю він [Наум] сам вже купив (Кв.-Осн., II, 1956, 24); Тільки очі Горять дідівські (Мал., Любов, 1946, 90); // Такий, як у діда, власт. дідові. Мабуть, він сьогодні з’явиться у своїх мокроступах, як минулого разу. Дідівські боти — і велюровий капелюх! (Мур., Свіже повітря.., 1962, 110).
2. Власт. дідам (у 4 знач.), предкам; старовинний. На зміну відсталій дідівській техніці в західноукраїнські області прийшов трактор (Рад. Укр., 5.УІІІ 1949, 2); Табуни оленів у колгоспах і радгоспах тепер значно зросли, ..і їх доглядають не дідівськими способами, а по-новому (Багмут, Щасл. день.., 1959, 253); Дідівські звичаї.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 299.