ДІ́ДИЧ, а, ч., іст. Те саме, що помі́щик; великий землевласник. Моя мати була кріпачка Сорочинського дідича Черниша (Сам., II, 1958, 409); Дідич у нас був багатющий (Мур., Бук. повість, 1959, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 299.

Ді́дич, ча, м. Помѣщикъ, владѣтель. Коли хочеш дідичем на Вкраїні сидіти, то перше всього вези сюди огненну бронь да сип замочок кругом будинків. Хата. 136. Оттам стояв дворець красний, а в ньому роскоші, там жив дідич дуже добрий — все роздає гроші. ЗОЮР. II. 85.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 388.

ді́дич (ж. ді́дичка) — поміщик, великий землевласник. Оттам сто­яв дворець красний, а в ньому розко­ші, там жив дідич дуже добрий — все роздає гроші (пісня); Мати моя була взята до дідички Чернишки (В. Самійленко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 188.