ДІГТЯ́РНИЙ, а, е. Прикм. до дьо́готь. — Онде, біля дігтярної лавки стоїть [вартовий] (Кв.-Осн., II, 1956, 17); Не та пішла тепер молодь.. Важко було уявити собі будь-кого з них під хатою Вутаньки.. з дігтярним квачем у руці (Гончар, І, 1954, 510); // Вигот. з дьогтю; який має домішки дьогтю. — Це краще за мед, — сказала жартома тьотя Клава. — Це дігтярна мазь (Хижняк, Тамара, 1959, 220).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 298.