ДІВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Бути дівчиною. Сиротою Отак і загину, Дівуючи в самотині, Де-небудь під тином (Шевч., II, 1953, 124); — Сиділа я на селі, дівувала та світом нудила (Н.-Лев., IV, 1956, 297); // Брати участь у дівочих розвагах. — Мені вже… двадцять третій!..а я й… не дівувала ще… (Тесл., Вибр., 1950, 28); В добру годину їй би вже теж дівувати, уже сімнадцять кінчалося, але в той час було не до вечорниць та погуленьок (Збан., Сеспель, 1961, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 298.