ДІ́ВЕР, а, ч. Брат чоловіка. Дівер був у вдови — брат покійного чоловіка, багатий (Вас., II, 1959, 282); — Згадала баба дівера, що хороший був! — засміялась Онися (Десняк, Десну.., 1949, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 297.

Ді́вер, ра, м. Деверь, мужнинъ братъ. Живе баба за дівером, лиха прикупивши. Ном. № 7507. Ум. Ді́верко. Ой як мені діверка братіком назвать. Мет. 159.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 386.

ді́вер (пестливе — ді́верко) — брат чоловіка. Живе баба за дівером, ли­ха прикупивши (М. Номис); Ой як мені діверка братиком назвать (А. Метлинський); Не дай мене, мамо, де много діверів; волиш мене дати, де хата без дверей; де хата без дверей, дам собі зробити, де много діверів, там ся будуть бити (Я. Головацький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 186.