ДІВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ДІ́ТИСЯ, ді́нуся, ді́нешся; наказ, сп. ді́нься; док.
1. Безслідно, несподівано і т. ін. зникати, переміщатися. Де ж човен дівався; де плавле [плаває] мій мілий? (Греб., І, 1957, 83); Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Шевч., І, 1951, 75); // Ховатися, рятуючись від кого-, чого-небудь. — Дивишся та лупаєш очима, і не знаєш, куди від них [циган] дітись (Кв.-Осн., II, 1956, 15); А туман, неначе ворог, Закриває море.. І тьмою німою Оповиє тобі душу, Й не знаєш, де дітись (Шевч., II, 1953, 178).
◊ Ні́де (ні́куди, нема́ куди́) діва́тися (ді́тися) — не мати ніякого виходу з прикрого становища, кращої перспективи на що-небудь. Всі кажуть: треба заплатить. Віддав я копу — ніде дітись… Та вже ж було на що й дивитись (Гл., Вибр., 1957, 81); — Думаєш, туди [на заробітки] люди йдуть щастя шукати? Ідуть, як уже край прийде, як ніде вже дітись (Головко, II, 1957, 422).
2. Знаходити собі місце, притулок. — Де ми будем діватися з нашими.. сльозами, ..де притулимося, аби нам тепло було?! (Стеф., III, 1954, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 297.