ДІАЛЕ́КТИК, а, ч.

1. Послідовник діалектичної філософії, який керується діалектичним методом. Професор був людина ясного світогляду, діалектик і матеріаліст (Смолич, Розм. з чит., 1953, 40).

2. заст. Особа, яка володіє діалектикою (у 3 знач.). — З вас хитрий діалектик! Вам виступати на теологічних диспутах, — хоч кого заженете в кут (Кол., Терен.., 1959, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 294.