ДЯ́ДЬКІВ, кова, кове. Належний дядькові (у 1, 2 знач.). На дядькові гроші [Оверко] в семінарії вчився (Ю. Янов., II, 1958, 192); // Прикм. до дя́дько 1, 2. З лавки, угледівши мене, підвелась здоровенна постать дядькова (Коцюб., І, 1955, 461); Дядькова звістка вже вносила певні корективи, проте схема лишалась та сама (Головко, II, 1957, 487).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 450.

Дя́дьків, кова, ве Дядинъ. Справа коло дядькового воза. Ном. А в дядька й у нас коробка ковбас. Дядькові поїмо, своїх не дамо. Чуб. III. 436. Дя́дькова хі́та. Тюрьма. Грин. І. 112.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 462.