ДУШІ́ТИ, ши́ть, розм. Те саме, що па́хнути. — Чого се, чоловіче,.. так од тебе чортом душить? (Стор., І, 1957, 95); Зеленим соком душіли трави, в які причепурилися горбки (Панч, Вибр., 1947, 331).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 448.

Душі́ти, шу́, ши́ш, гл. Издавать запахъ, нести запахомъ. Любисточку ввірвала, — у голови положу, щоб душіло. Г. Барв. 80. Вона чорт зна чим і душить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 460.