ДУШОГУ́БСТВО, а, с. Злочинне вбивство, розбій, лиходійство. — Тепер [Чіпка] у чорній сидить… Он воно які люди бувають! Подумай: на крадіжку, на душогубство пустився?!! (Мирний, II, 1954, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 449.

Душогу́бство, ва, с. Душегубство. Багато там людей погубля свої душі то лайкою, то скнаростю, то душогубством безбожним. ЗОЮР. 311. З серця…. виходять лихі думки, перелюб, душогубство. Єв. Мр. VII. 21.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 461.