ДУШМА́Н, а́, ч., заст. Гнобитель. Дозорці тягли жили з посполитих, а вони щодень більше повставали проти своїх душманів і тікали світ за очі (Панч, III, 1956. 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 448.

Душма́н, на́, м. Притѣснитель, угнетатель. К. НС. 70. Пресвітлий князю, ти всього не знаєш, що в тебе коять душмани козацькі…. бо дуки ці голоту зобіждають. К. Бай. 57.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 460.