ДУ́ШЕЧКА, и, ж. Пестл. до душа́ 1-3, 5. Я до неї кинулась, перехрестила. Воно зітхнуло разочок, і душечка її одлтіла… (Вовчок, 1,1955, 269); Якби оце мені вмерти, тут у малині. Хай тоді шукають, хай жаліють, який я був ловкий хлопчик, свята душечка (Довж., II, 1959, 16); Ліс більшає, густішає. По дорозі — ні лялечки, ні душечки (Коцюб., III, 1956, 136); // розм. Уживається при пестливому звертанні до жінок. Далі дівчата, буцімто жартуючи, і заспівали: Та ти, душечко, наша Мар’єчко! (Кв.-Осн., II, 1956, 76); — Жінко-душечко! Приголуб мене, щебетушечко! (Рудан., Тв., 1956, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 447.