ДУХОПЕ́Л, а, ч., розм. Те саме, що духопе́лик. Гірко, неутішно ревла Солоха на всю хату, тяжко лементувала надворі, тікаючи од матерніх духопелів (Мирний, І, 1954, 61).

Дава́ти (да́ти) духопе́лів (духопе́ла) — те саме, що Дават́и (да́ти) духопе́ликів (духопе́лика) (див. духопе́лик).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 445.

Духопе́л, лу, м. Употр. въ выраженіи: духопе́лу дава́ти, да́ти. Бить, поколотить. Такого духопелу дам. Ном. № 3639. Як почала давати йому духопелу, то він уже й не встав: поперебивала руки й ноги. Грин. II. 126. У Мирнаго Ум. духопелик въ знач. ударъ рукой. Мир. ХРВ. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 459.