ДУХО́ВНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до духо́вний 1. Бодай не найважливішим завданням сучасного літературознавства є виявлення невичерпних скарбів духовності, людяності світової літератури (Рад. літ-во, 4, 1968, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 445.

духо́вність — внутрішнє психіч­не життя людини, її моральний світ; моральний стан етносу, що визначається провідною (націо­нальною) ідеєю його становлен­ня, духовними прикметами, що визначають його життя й культур­ну творчість, поглядами та прагненнями його представників.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 209.