ДУХМЯ́НИЙ, а, е. Який має сильний, приємний запах; ароматний, запашний, пахучий. Мар’яна зриває духмяну траву… (Шиян, Гроза.., 1956, 485); В людських садах розцвітали духмяні груші (Гур., Новели, 1951, 13); * Образно. За складками її простенької одежі крилась завидна спокуса духмяної молодості (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 444.