ДУ́ТИСЯ, ду́йся, ду́єшся і дму́ся, дме́шся; мин. ч. ду́вся, дула́ся, ло́ся; мн. дули́ся; наказ, сп. дми́ся, дмі́мося, дмі́ться; недок., розм.
1. Наповнюватися повітрям; роздуватися, надуватися. Не слуха Жаба, дметься гірш, Все думає, що стане більш (Гл., Вибр., 1957, 45); Подоляк дувся і робив страшні очі (Гончар, III, 1959, 230); // Підніматися вверх, розтягуватися, розширюватися внаслідок збільшення об’єму. Плугач оре і в праці рветься, а панське черево отак аж дметься! (Номис, 1864, № 1144); [Марта (співає..)] Із-за хмари дрібен дощик, Аж бульбашки дмуться (Вас., III, 1960, 105); Піняві хвилі Дніпрові дулись І берег високий лизали (Бор., Тв., 1957, 70).
2. перен. Набирати поважного вигляду, триматися зарозуміло, гордовито. Багатая, губатая, Та все вона дметься, А бідна.. К серцю пригорнеться! (Нар. лірика, 1956, 214); Чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні (Кв.-Осн., II, 1956, 178); Тремтить і дметься, мов на троні, Кривавий Фра́нко, мов павук (Гірник, Сонце.., 1958, 113). .;
3. перен., на кого-що. Виявляти незадоволення ким-, чим-небудь; сердитися, ображатися. [Захарко:] Не зачіпай, сину, Степаниди. її батько й досі на нас дметься! (Кроп., II, 1958, 154); Вона чогось почала на мене дутися, а потім стала дружити з іншим хлопцем (Руд., Вітер.., 1958, 55).
4. тільки ду́юся, ду́єшся, фам. З азартом, з захопленням грати в яку-небудь гру. — Ну, як же він там? — Нібито в карти дується на всю (Головко, II, 1957, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 442.