ДУР-ЗІ́ЛЛЯ, нар.-поет. Те саме, що дурма́н 1. Промчав вихор. Припали до землі злякані трави. Забелькотіло листя дур-зілля (Тулуб, Людолови, І, 1957, 135); * У порівн. Мене тоді, юнака першого гуляння, обпоїв той вітер, як дур-зіллям (Вас., II, 1959, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 438.