ДУ́РІСТЬ, рості, ж.
1. Розумова обмеженість, тупість; глупота. [Хрипун:] Ви розписались в своїй дурості. Я командуючому доповів, і він зі мною згоден (Корн., II, 1955, 11); На сторінках журналу [«Харьковский Демокрит»] висміювалась обмеженість і дурість поміщиків, викривалось казнокрадство, хабарництво (Матеріали з іст. укр. журналістики, 1959, 30); А тим часом було б найбільшою дурістю і найбезглуздішим утопізмом вважати, що без примусу і без диктатури можливий перехід від капіталізму до соціалізму (Ленін, 27, 1951, 228).
2. Необдуманий, безглуздий учинок. З чим ще можна зрівняти таку дурість: поїхати на свої негусті гроші на Камчатку (Стельмах, Хліб.., 1959, 46); // Безглузда думка, необдуманий вислів. Лише вимовивши це, зрозумів Валентин Модестович, яка непростима дурість зірвалася з його язика (Шовк., Інженери, 1956, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 438.