ДУ́РОЧКА, и, ж. Пестл. до ду́рка. — Бач, дурочко! — ласкаво мовила вона мені (Мирний, IV, 1955, 345); [Кіндрат Антонович:] Дурочка ти! Ну і нащо мені чужі молодиці, коли у мене своя є голубочка-сизоперочка? (Крон., II, 1958, 248); * У порівн. [Мар’яна:] Чого ви хочете від мене? Щоб я.. скакала та реготала, як та дурочка? (Вас., III, 1960, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 441.